понеділок, 8 лютого 2016 р.

Українська національна ідея


Сьогодні, коли пророцтва здійснилися та існуючий на мапі вже сто років Червоний Дракон (Росія) заснував нарешті Звіра (Ігіл), перед українським народом постала серйозна проблема.

Прямо мовимо, у нього немає вибору. 

Щоб вижити, він має стати народом пророцтва. Народом, здатним перемогти лжепророка. І кортіло б перепоручити це євреям та спати спокійно, але не вийде – як мінімум доведеться воювати поруч з євреями (а свої зазіхання на Ієрусалим Путін вже висловив – як у випадку з Кримом, почав з пропаганди, але нам-то відомо, чим це закінчується).

Одна з рис здатного вижити народу – народу обітниці – прямо визначена в Біблії. Вірніше, Торі. Автори цієї історичної книги не ховали того факту, що від народу Вавилону їх відрізняє не різне генетичне походження, а різне генетичне виховання – виховання, яке спрямовує гени. Згадайте, чому Мойсей сорок років водив свій народ по пустелі. Чого такого не вистачало цьому народові за сорок років до того і яка риса з'явилась протягом цих років, що дозволила їм зайти у землю обетовану?

Сміливість!

Це – перша риса народу обетованого!

Без неї не вийде інших.

За цією ознакою я можу віднести до обраного народу усіх, хто захищає свою Батьківщину, навіть не знаючи, чи переможуть, чи загинуть.

Але безумовно є й інші необхідні риси.

Давайте по пунктах, що має обраний народ зробити з допомогою своєї відваги.

Він має протистояти трьом головам Дракона – головам, за допомоги яких Дракон царює, в яких у нього "все зхвачене і оплачене":

владі (політиці);

грошам (майновому захапуванню);

релігії (зброї влади).

Почнемо із влади.

Я вчилась ще по радянському підручнику історії. І навіть там було написано, що на Русі – тобто сучасній Україні, не плутати з Московією, то інша країна – не було ніяких постійних виборчих чи невиборчих органів. Всі необхідні питання вирішувало віче. Віче, розумієте? Це як сучасний Майдан. А був ще військовий генерал – "конязь" – який винаймався на роботу по захищенню кордонів. Під час воєнних дій, звісно, має бути якийсь центр прийняття рішень, наразі він "генштаб" називається, а тоді його "конязь" уособлював. Немає няіких військових дій, вороги біля кордону не купчаться – чудового пенделя тому "конязю", і до побачення. Бо команди військових у мирний час не потрібні. Так і французький народ з часом виставив свого генерала де Голля, хоч він і був герой Франції.

І ще навіть в радянських підручниках історії було записане, як обурювалась українська громада, коли Катька-імператриця в Україні панщину завела. Ніколи не були українці людьми панськими. Жили вільно, а якщо не давали жити вільно – тікали у козаччину і там все одно жили вільно. У поляків була шляхта, у росіян – цар, а в українців була ВОЛЯ.

 І так гладенько цей підручник писав, а потім до двадцятого сторіччя дійшов і давай волать: "Махновщина!"

Та то, панове, українщина, а не махновщина.

Споконвіку українці були анархістами.

У тому і розгадка, чому, навіть тоді, коли націоналізм мав би стати порятунком для держави, украінці не йдуть на вибори і дозволяють голосувати "совковим" бабусям.

А за кого їм голосувати?

Не вийде з українця нациста ніколи.

Бо нацисти і навіть націоналісти мають своїх лідерів – "вожаків зграї" – а українцю це зайве. Не може бути в українця ніякого лідера. Він або сам, або ніхто.

Бо УКРАЇНЕЦЬ Є ДИТЯ СВОБОДИ.

Отож у цьому в нас є шанс, бо перемогти Дракона може лише той, хто думає не як Дракон. Хто думає не тільки "по команді", а здатний на ініціативу. Бо щодо тих, хто думає традиційно, у Дракона є запобіжники, "гроші" називаються. Він стільки їх на газі й нафті нажирував, що традиційним шляхом його не переможеш...

Питання наступне – гроші. Ну, тут мудрувати нема чого. Все, що можна, перевести на волонтерські рейки. Все, що можна. Я не закликаю за один день зруйнувати грошову систему, бо бабусі від того з розуму зійдуть і у гречці самозамуруються. Різкий стрибок у життя без грошей, у земний рай теоретично можливий, але лише за умови різкого розвитку технологій. А поки що мова йде лише про те, щоб вислизнути з путінського павутіння. Проте подумки і у розповідях для нащадків між грошима і Путіним поставте знак рівності.

Спробую трохи пояснити.

Уявіть собі – живуть поруч у селі два Васі. Один п'є і палить, а інший тим часом працює. Перший Вася помер від перепою, а другий будинок збудував, сім'ю завів і діточок кормив. Своїх, звісно. Діточок Васі першого було б нікому кормить, бо він же ледацюга, та і не було у нього діточок, хто за такого б заміж пішов.

Яка мораль з цієї історії?

Вам здається, що Ви знаєте, яка мораль?

А ось якою буде мораль справжня.

Бог – Отой, що справжній – чи б то пак природа, надав сили Васі другому працювати за двох. За себе і маляра – тобто людину, яка Богом влаштована так, що не зуміє працювати в полі, а якщо її змушувати, буде пити чи наркоманити. За себе і поета. За себе і вченого, і для цього вченого діточок. Але Вася заробленого потом не віддасть, нащо взагалі ті вчені з їхніми комбайнами! Васі краще як у кам'яному віці, все потом та руками.

Та тільки природу не проведеш. Не хоче Вася кормити сусіда – буде Петю кормить. Чи когось іншого. Такого, хто прийде і сам все забере. Для своїх діточок. Кожен же сам за себе, га?

Щоб виграти війну, і в першу чергу виграти духовно, на "волонтерські рейки" потрібно не тільки військову машину перевести. Все життя потрібно на них перевести. Кожна дівчина повинна знати, що, якщо вона народить, не вона вдвох з чоловіком над цими дітьми кістьми лягатиме. Має прийти все суспільство і допомогти, бо виховати здорову дитину – це набагато важливіше для людства, ніж бабусю через шосе перевести. В ідеалі потрібно і те, й інше, але якщо вже обирати, то діти важливіші. Чого наші підлітки гасають по дискотеках замість того, щоб знайомитися за прогулянкою з чужими дітьми? Оцього я не розумію. Бо мати не довірить? А краще, коли наші матері зходять з розуму від недосипання? Зробіть так, щоб довірила, щоб це надійна система була. Щоб дітей не страшно було вести у дитсадки. Щоб там їх не бандитка приймала, а людина. А перемоги додадуться, бо, хто харчування у дитсадки поставляє, той і воїнів годує. Ця система – коло замкнене.

Ну, ось і до "духовних скрепів" дісталися.

Я скажу просто, багато не перелічуючи. Ви будь-якому християнському священнику задайте два питання: чи може Бог карати і чи буду я покараний, якщо не прийду на недільну службу? Почуєте відповідь, з якої прямо випливає, що в їхніх церквах засідає зовсім не Бог. Бо Той, хто там засідає, таки карає, а Бог, за їхніми же поясненнями, карати не може.

Думаю, це не тільки християнства стосується.

НЕ МОЖЕ БОГ СТАВИТИ НА КОЛІНА!

ТО НЕ БОГ, РАЗ НА КОЛІНА СТАВИТЬ.

То хтось інший - кому приниження людини, знущання над нею до душі...

Запам'ятайте на все життя, дітям і онукам передайте:

ЛЮДИНА ВІД МАВПИ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ТИМ, ЩО НІКОЛИ НЕ СТАЄ НА КОЛІНА.

НАВІТЬ ПЕРЕД БОГОМ.

Бо це мавпи підкорюються. Це у звірів - зграя і вожак на чолі. А людина, перш ніж щось зробити, має обміркувати. Як істота Богоподібна, має взяти на себе особисту відповідальність. Поза "на колінах" для міркувань не найзручніша. І чомусь такий логічний зв'язок прослідковується: сьогодні ти став на коліна, а завтра ти вже жертва телебачення. Ці процеси взаємопов'язані. Чому? А у церквах же весь час торочать про "віру"! Мовляв, розум Вам ні до чого, думати тут заборонено. Так вже вивели один народ, який навіть Кисельова бачить і все одно не думає. Бо нащо ж йому думати, якщо патріарх, муфтій і президент вже подумали за нього. І нема кому прочитати тому народові лекцію з правознавства, що кожному праву кореспондує обов'язок, і навпаки. Тож якщо за громадянина думають патріарх і президент, тобто у них вся відповідальність в країні, то нема чого дивуватися, що саме у цих двох істот і всі права. Нема чого дивуватися, що ті двоє чи декілька осіб живуть у хоромах, а той, за кого вони приймають рішення - у бараці. Бо той, що в бараці, більше не є громадянином своєї країни. Він віддав свій статус громадянина і свою частку у хоромах - у день виборів сходив десь і віддав.

Що гріха ховати - багато хто і з українців так розуміє своє життя. Сходив раз у п'ять років, позбувся своїх прав і живи спокійно, лайся на президента. А хто ж іще винен... Я ж голосував.

Такої Ви долі хочете?

...Ні, Ви, звісно, можете стати на коліна, щоб дитині шнурка на чоботі зав'язати. Але то геть інше.

Обраному народові притаманні три риси:

ВОЛЕЛЮБНІСТЬ

ВІДВАГА

ВЗАЄМОДОПОМОГА

І головна з них – волелюбність.

Ці три риси потрібні нам, щоб ВИЖИТИ.

В усіх країнах світу сьогодні ці риси потрібні так само, як тут.

Але найбільше Я ВІРЮ В ТЕБЕ, УКРАЇНО.

1 коментар: