Сьогодні, коли пророцтва здійснилися
та існуючий на мапі вже сто років Червоний Дракон (Росія) заснував нарешті
Звіра (Ігіл), перед українським народом постала серйозна проблема.
Прямо мовимо, у нього немає
вибору.
Щоб вижити, він має стати народом
пророцтва. Народом, здатним перемогти лжепророка. І кортіло б перепоручити це
євреям та спати спокійно, але не вийде – як мінімум доведеться воювати поруч з
євреями (а свої зазіхання на Ієрусалим Путін вже висловив – як у випадку з
Кримом, почав з пропаганди, але нам-то відомо, чим це закінчується).
Одна з рис здатного вижити народу –
народу обітниці – прямо визначена в Біблії. Вірніше, Торі. Автори цієї історичної книги не ховали того факту, що від народу Вавилону їх
відрізняє не різне генетичне походження, а різне генетичне виховання –
виховання, яке спрямовує гени. Згадайте, чому Мойсей сорок років водив свій
народ по пустелі. Чого такого не вистачало цьому народові за сорок років до того і яка
риса з'явилась протягом цих років, що
дозволила їм зайти у землю обетовану?
Сміливість!
Це – перша риса
народу обетованого!
Без неї не
вийде інших.
За цією ознакою
я можу віднести до обраного народу усіх, хто захищає свою Батьківщину, навіть не знаючи, чи переможуть, чи загинуть.
Але безумовно є й інші необхідні риси.
Давайте по
пунктах, що має обраний народ зробити з допомогою своєї відваги.
Він має протистояти трьом головам
Дракона – головам, за допомоги яких Дракон царює, в яких у нього "все
зхвачене і оплачене":
владі (політиці);
грошам (майновому захапуванню);
релігії (зброї влади).
Почнемо із
влади.
Я вчилась ще по
радянському підручнику історії. І навіть там було написано, що на Русі – тобто
сучасній Україні, не плутати з Московією, то інша країна – не було ніяких
постійних виборчих чи невиборчих органів. Всі необхідні питання вирішувало
віче. Віче, розумієте? Це як сучасний Майдан. А був ще військовий генерал –
"конязь" – який винаймався на роботу по захищенню кордонів. Під час
воєнних дій, звісно, має бути якийсь центр прийняття рішень, наразі він
"генштаб" називається, а тоді його "конязь" уособлював.
Немає няіких військових дій, вороги біля кордону не купчаться – чудового
пенделя тому "конязю", і до побачення. Бо команди військових у мирний
час не потрібні. Так і французький народ з часом виставив свого генерала де
Голля, хоч він і був герой Франції.
І ще навіть в
радянських підручниках історії було записане, як обурювалась українська
громада, коли Катька-імператриця в Україні панщину завела. Ніколи не були
українці людьми панськими. Жили вільно, а якщо не давали жити вільно – тікали у
козаччину і там все одно жили вільно. У поляків була шляхта, у росіян – цар, а
в українців була ВОЛЯ.
І так гладенько цей підручник писав, а потім
до двадцятого сторіччя дійшов і давай волать: "Махновщина!"
Та то, панове,
українщина, а не махновщина.
Споконвіку
українці були анархістами.
У тому і
розгадка, чому, навіть тоді, коли націоналізм мав би стати порятунком для
держави, украінці не йдуть на вибори і дозволяють голосувати
"совковим" бабусям.
А за кого їм
голосувати?
Не вийде з
українця нациста ніколи.
Бо нацисти і навіть націоналісти мають
своїх лідерів – "вожаків зграї" – а українцю це зайве. Не може бути в українця ніякого лідера. Він або
сам, або ніхто.
Бо УКРАЇНЕЦЬ Є
ДИТЯ СВОБОДИ.
Отож у цьому в
нас є шанс, бо перемогти Дракона може лише той, хто думає не як Дракон. Хто
думає не тільки "по команді", а здатний на ініціативу. Бо щодо тих,
хто думає традиційно, у Дракона є запобіжники, "гроші" називаються.
Він стільки їх на газі й нафті нажирував, що традиційним шляхом його не
переможеш...
Питання
наступне – гроші. Ну, тут мудрувати нема чого. Все, що можна, перевести на
волонтерські рейки. Все, що можна. Я не закликаю за один день зруйнувати грошову систему, бо бабусі від того з розуму зійдуть і у гречці самозамуруються. Різкий стрибок
у життя без грошей, у земний рай теоретично можливий, але лише за умови різкого
розвитку технологій. А поки що мова йде лише про те, щоб вислизнути з
путінського павутіння. Проте подумки і у розповідях для нащадків між грошима і
Путіним поставте знак рівності.
Спробую трохи
пояснити.
Уявіть собі –
живуть поруч у селі два Васі. Один п'є і палить, а інший тим часом працює.
Перший Вася помер від перепою, а другий будинок збудував, сім'ю завів і діточок
кормив. Своїх, звісно. Діточок Васі першого було б нікому кормить, бо він же
ледацюга, та і не було у нього діточок, хто за такого б заміж пішов.
Яка мораль з
цієї історії?
Вам здається,
що Ви знаєте, яка мораль?
А ось якою буде
мораль справжня.
Бог – Отой, що
справжній – чи б то пак природа, надав сили Васі другому працювати за двох. За
себе і маляра – тобто людину, яка Богом влаштована так, що не зуміє працювати в
полі, а якщо її змушувати, буде пити чи наркоманити. За себе і поета. За себе і
вченого, і для цього вченого діточок. Але Вася заробленого потом не віддасть,
нащо взагалі ті вчені з їхніми комбайнами! Васі краще як у кам'яному віці, все
потом та руками.
Та тільки
природу не проведеш. Не хоче Вася кормити сусіда – буде Петю кормить. Чи когось
іншого. Такого, хто прийде і сам все забере. Для своїх діточок. Кожен же сам за
себе, га?
Щоб виграти
війну, і в першу чергу виграти духовно, на "волонтерські рейки"
потрібно не тільки військову машину перевести. Все життя потрібно на них
перевести. Кожна дівчина повинна знати, що, якщо вона народить, не вона вдвох з
чоловіком над цими дітьми кістьми лягатиме. Має прийти все суспільство і
допомогти, бо виховати здорову дитину – це набагато важливіше для
людства, ніж бабусю через шосе перевести. В ідеалі потрібно і те, й інше, але
якщо вже обирати, то діти важливіші. Чого наші підлітки гасають по дискотеках
замість того, щоб знайомитися за прогулянкою з чужими дітьми? Оцього я не
розумію. Бо мати не довірить? А краще, коли наші матері зходять з розуму від
недосипання? Зробіть так, щоб довірила, щоб це надійна система була. Щоб дітей не страшно було вести у дитсадки. Щоб
там їх не бандитка приймала, а людина. А перемоги додадуться, бо,
хто харчування у дитсадки поставляє, той і воїнів годує. Ця система – коло
замкнене.
Ну, ось і до
"духовних скрепів" дісталися.
Я скажу просто,
багато не перелічуючи. Ви будь-якому християнському священнику задайте два
питання: чи може Бог карати і чи буду я покараний, якщо не прийду на недільну
службу? Почуєте відповідь, з якої прямо випливає, що в їхніх церквах засідає
зовсім не Бог. Бо Той, хто там засідає, таки карає, а Бог, за їхніми же
поясненнями, карати не може.
Думаю, це не
тільки християнства стосується.
НЕ МОЖЕ БОГ
СТАВИТИ НА КОЛІНА!
ТО НЕ БОГ, РАЗ
НА КОЛІНА СТАВИТЬ.
То хтось інший
- кому приниження людини, знущання над нею до душі...
Запам'ятайте на
все життя, дітям і онукам передайте:
ЛЮДИНА ВІД
МАВПИ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ТИМ, ЩО НІКОЛИ НЕ СТАЄ НА КОЛІНА.
НАВІТЬ ПЕРЕД
БОГОМ.
Бо це мавпи підкорюються. Це у
звірів - зграя і вожак на чолі. А людина, перш ніж щось зробити, має
обміркувати. Як істота Богоподібна, має взяти на себе особисту
відповідальність. Поза "на колінах" для міркувань не найзручніша. І чомусь
такий логічний зв'язок прослідковується: сьогодні ти став на коліна, а завтра
ти вже жертва телебачення. Ці процеси взаємопов'язані. Чому? А у церквах же весь
час торочать про "віру"!
Мовляв, розум Вам ні до чого, думати тут заборонено. Так вже вивели один народ,
який навіть Кисельова бачить і все одно не думає. Бо нащо ж йому думати, якщо
патріарх, муфтій і президент вже подумали за нього. І нема кому прочитати тому
народові лекцію з правознавства, що кожному праву кореспондує обов'язок, і
навпаки. Тож якщо за громадянина думають патріарх і президент, тобто у них вся
відповідальність в країні, то нема чого дивуватися, що саме у цих двох істот і
всі права. Нема чого дивуватися, що ті двоє чи декілька осіб живуть у хоромах,
а той, за кого вони приймають рішення - у бараці. Бо той, що в бараці, більше
не є громадянином своєї країни. Він віддав свій статус громадянина і свою
частку у хоромах - у день виборів сходив десь і віддав.
Що гріха ховати
- багато хто і з українців так розуміє своє життя. Сходив раз у п'ять років,
позбувся своїх прав і живи спокійно, лайся на президента. А хто ж іще винен...
Я ж голосував.
Такої Ви долі хочете?
...Ні, Ви, звісно, можете стати
на коліна, щоб дитині шнурка на чоботі зав'язати. Але то геть інше.
Обраному народові притаманні три
риси:
ВОЛЕЛЮБНІСТЬ
ВІДВАГА
ВЗАЄМОДОПОМОГА
І головна з них – волелюбність.
Ці три риси потрібні нам, щоб ВИЖИТИ.
В усіх країнах світу сьогодні ці
риси потрібні так само, як тут.
Але найбільше Я
ВІРЮ В ТЕБЕ, УКРАЇНО.
Чудово сказано
ВідповістиВидалити